ПОЛІТИЧНИЙ БІЗНЕСМЕН

ПОЛІТИЧНИЙ БІЗНЕСМЕН

Я - за заборону комерційної діяльності депутатів.

Віктор Медведчук1

За останній рік я сплатив податків 
більше, ніж на мільйон гривень.

Віктор Медведчук2

Про особливості свого бізнесу Віктор Медведчук дуже не любить говорити. Він не розповідає, з чого і як починав бізнесувати, які саме фірми створив, чим вони займаються, яку користь приносять суспільству і на чому так раптово розбагатів. Усе приховано комерційними таємницями. Мабуть, Віктор Володимирович керується відомим правилом: „Можна розповідати про все, крім походження перших мільйонів".

Однак московська газета „Версия" у номері за 6 червня 2000 року дещо відкрила завісу таємничості щодо бізнесу нерозлучної пари - Суркіса-Медведчука. У статті „Динамо" в законе. Что под футболкой у владельца киевского клуба" чи не вперше подано систематизований виклад бізнесової діяльності Г.Суркіса і В.Медведчука. Взявши за основу цю публікацію та доповнивши її даними з інших джерел, можна схематично відтворити їх бізнесовий шлях.

Якщо Г.Суркіс свою підприємницьку діяльність розпочав у 1992 році в будуправлінні Київського міськвиконкому, приватизувавши багатоповерхову споруду на Пилипівському провулку столиці, то В.Медведчук почав бізнес у юридичному напрямку. Майже в цей час він створює фірму з дуже гучною назвою „Міжнародна адвокатська компанія Бі-Ай-Ем". Вона проходить державну реєстрацію, а засновниками виступають: одна юридична особа - адвокатська контора „Бен-Ісраель і К°", розташована за адресою: 24, Єрусалимська вулиця, п.с. 4880, Хайфа 331048, Ізраїль, а також ряд фізичних осіб - громадян України: Медведчук Віктор Володимирович, Суркіс Григорій Рахмільович,3 Суркіс Ігор Рахмільович (молодший брат Григорія), Згурський Валентин Арсентійович (колишній голова Київської міської ради, у віданні якого перебувало ремонтно-будівельне управління, в якому начальником постачання працював Г.Суркіс), Карпенко Юрій Михайлович, Губський Богдан Володимирович (генеральний директор концерну Славутич", народний депутат України чотирнадцятого скликання від СДПУ(о), під №9 у списку), Лях Юрій Іванович (колишній комсомольський функціонер, а тепер голова правління Українського кредитного банку, співзасновниками якого є Г.Суркіс і В.Медведчук). З легкої руки Г.Суркіса ця компанія отримала назву „чудесної сімки".

Але не приватизоване ремонтно-будівельне управління й адвокатська компанія заклали основу фінансової імперії. Як "повідомляє московська газета „Версия", на початку 90-х років

„наш „приватизатор", використовуючи родинні зв'язки в США, заснував через офшорні фірми, в тому числі „Берлі менеджмент" і „Ньюпорт менеджмент", багатопрофільний концерн під загадково-заманливою назвою АТ „Національний інвестиційний фонд „Омета XXI століття". Збоку ця структура виглядала, як гроно бананів: „Омета-траст", „Омета-інвест" і навіть „Омета-прайвіт". Серед засновників „Омети" фігурує вже згадувана Міжнародна адвокатська компанія „Бі-Ай-Ем".

Чи не найприбутковішою справою в цей- час була торгівля нафтопродуктами. Компаньйони ввозили в Україну сиру нафту, переробляли її на українських підприємствах і втридорога реалізовували на внутрішньому ринку. За цією ж „Версией"

„серед компаньйонів існував чіткий розподіл обов 'язків і сфер відповідальності: Суркіс-старший і Суркіс-молодший укладали договори та відповідали за їх прикриття, у тому числі через, кримінальних „авторитетів". Згурський через свої старі зв'язки забезпечував їх реалізацію, Медведчук відповідав за юридичний супровід спільного бізнесу, а Лях здобував кредити і т.д.".

Компаньйони вирішили скористатися моментом і випустили цінні папери „Омети XXI століття". На початку 93-го почалася підписка на акції „Омети" по номіналу 1000 карбованців. Спочатку акції продавали по 1250 крб., а через місяць - майже по дві тисячі. Таким чином, фонд залучив 12 тисяч вкладників, які, купивши акції, фактично передали фонду майже півмільярда карбованців, на ті часи досить поважну суму. Далі все йшло за класичним прикладом фінансових пірамід. Вже на початку 1995 року акціонерів повідомили, що очікуваних дивідендів за 1994 рік не буде. Розгнівані і обмануті вкладники кинулися продавати свої акції, але їх ніхто не купував. Скупку цієї макулатури розпочали лише наприкінці 1996 року по ціні... 2 копійки за акцію. Якщо прості і наївні акціонери від придбання акцій „Омети" зазнали непоправних втрат то власники фірми отримали чудовий стартовий капітал і, звичайно ж, вміло використали його для розвитку власного бізнесу.

На початку 1994 року „Омега XXI століття" дала поштовх новому бізнесові - тоді створено закрите акціонерне товариство „Промислово-фінансовий концерн „Славутич", засновниками якого стали Суркіс, Медведчук та згадувані вже їхні п'ять компаньйонів - „батьків" „Омеги" і офшорна фірма „Ньюпорт менеджмент", зареєстрована на Віргінських британських островах. Концерн „Славутич" користувався великим покровительством тодішнього президента України Леоніда Кравчука, а Г.Суркіс навіть став у нього радником з економічних питань. Незабаром радником президента України з питань податкової політики стає В.Медведчук, окрім цього, останній призначається членом ради роботодавців та товаровиробників при президентові України і членом комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при президентові України. Таким чином, Г.Суркіс і В.Медведчук стають не лише вхожими до президента особами, ай отримують важелі впливу на вироблення економічної і податкової політики держави і навіть боротьби із оргзлочинністю!

Багатопрофільний концерн „Славутич" з розмахом продовжив справи, розпочаті ще „Ометою", спеціалізуючись на енергоносіях, переробці нафти, торгівлі зерном, цукром, металами та ін.

Про те, як діяла одна із схем „Славутича", розповів у інтерв'ю газеті „Антенна" голова СДПУ Юрій Буздуган. У 1998 році бізнесмени брали бензин з нафтопереробних заводів по 0,3-0,4 гривні за кілограм, а збували колгоспам по 1,2 гривні. У жнива ціни доходили до 2,4 гривні. За бензин аграрії розплачувалися цукром, зерном і худобою, які за бартером відправлялись у Росію в обмін на нафту. Така бартерна карусель давала на виході 800% прибутку! При цьому бартерні операції не обкладаються податками, а, отже, бюджетна сфера не отримує нічого. Однак радники президента з податкової політики і тепер горою стоять за бартер.

З розвитком бізнесу від концерну „Славутич" відбрунькувались "" окремі структури: „Славутич-нафта", „Славутич-Агро", ЗАТ „Український газовий комплекс", ЗАТ „Центр сприяння розвитку Закарпаття".

Г.Суркіс і В.Медведчук зуміли приватизувати навіть гордість всіх українців - футбольний клуб „Динамо" Київ. „По суті, - коментує газета „Версия", - гравці „Динамо", в тому числі зірки світової величини, стали „живим товаром", який приносить немалі гроші господареві та його компаньйонам",

Використовуючи футбол для прикриття бізнесу, було створено українсько-американське СП „Динамо-Атлантик". За даними „Версии" саме через це СП безмитне ввозились в Україну величезні партії товарів, серед них спиртні напої і тютюнові вироби. До речі, американський співзасновник СП Джеф Островський був розстріляний в аеропорту Нью-Йорка, за твердженням „Версии", кримінальним авторитетом Аліком Магаданом, який незабаром теж загинув.

Надзвичайно важливе місце у фінансовій імперії посідає Український кредитний банк, співзасновниками і співвласниками якого є Г.Суркіс і В.Медведчук. З грудня 1992 року головою правління банку працює один із членів „чудесної сімки" Лях Юрій Іванович, який до того ж входив до складу біржового комітету Української міжбанківської біржі, через яку „чудесна сімка" легко контролювала операції з купівлі-продажу валюти і мала доступ до фінансових потоків держави.

Як пише „Версия", „Восени 98-го розпорядженням прем'єр-міністра в управління ЗАТ „Український кредитний банк" (в його раду входить Григорій Суркіс) передаються держпакети акцій (25%) регіональних енергорозподільчих компаній (обленерго) Кіровоградської, Тернопільської і Херсонської областей... До початку 1999 року під контролем Суркіса-старшого і його компаньйонів опинилися практично всі енергетичні підприємства Західної України, Чернігівської і Сумської областей".

Через Український кредитний банк його власники (Г.Суркіс і В.Медведчук) контролюють Запорізький завод феросплавів, комбінат „Дніпроспецсталь" та багато інших промислових гігантів.

Крім суто фінансово-комерційних операцій, Г.Суркіс та В.Медведчук з компаньйонами зайнялися і безпосередньо виробництвом. Створене за їх участю ЗАТ „Центр сприяння розвитку Закарпаття", як свідчить „Версия", вже кілька років проводить активні розробки лісових масивів у Карпатах. Нищівні повені та екологічні катастрофи останніх років у Закарпатті якраз пов'язують із безконтрольним та хижацьким вирубуванням лісів, що призводить до раптового танення снігів у горах і стрімкого сходження в долини великої кількості талих вод.

Офіси багатьох комерційних структур „чудесної сімки" знаходяться на території Державного Софіївського музею-заповідника, що стало причиною намагань приватизувати разом із землею частину національної святині, яка входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО. Такі дії викликали рішучий спротив київської мерії та культурологів столиці.

Частина статті у „Версии", яка розкриває анатомію фінансової імперії Суркіса-Медведчука, заслуговує на її повне цитування. Ось вона.

"За оцінками експертів, київська БПГ (бізнес-політична група. - Д.Ч.) входить до трійки головних кланів, які заправляють тепер в Україні. Схематично її структура виглядає наступним чином: ядро організації і її „мозковий центр" представлений „чудесною сімкою", члени якої є засновниками, власниками або співвласниками більшості комерційних та інших структур „київського клану".

Фінансові потоки проходять і координуються через Український кредитний банк. В основі, піраміди комерційних структур - „Омета XXI століття", концерн „Славутич", СП „Динамо-Атлантик" та ін. Правове забезпечення і супроводження бізнесу здійснює адвокатська фірма „Бі-Ай-Ем". Основна лобістська структура - Національна асоціація бірж. Її президент - член „сімки" кібернетик Богдан Губський, кандидат фізико-математичних наук, генеральний директор концерну „Славутич". Координація бізнесу в АПК здійснюється через Українську аграрну біржу.4

Політичний ресурс забезпечує „кишенькова" партія нових українських олігархів СДПУ(о), головою якої є Віктор Медведчук. Він же займає пост першого віце-спікера Верховної Ради, де в об'єднаних соціал-демократів є одна із найбільш багато-чисельних фракцій. Її лідер і заступник голови СДПУ(о), керівник впливового парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Олександр Зінченко очолює один із найбільш-популярних українських телеканалів „Інтер". Контрольний пакет акцій „Інтера" знаходиться в руках Суркіса і його компаньйонів і являє базу інформаційних, і піар-структур „сімки", до яких також відносяться газети „Киевские ведомости", „Факты", „Закон и бизнес", кілька РМ-радіостанцій та ряд інших ЗМІ.5 На черзі, як говорять, „перша і друга кнопка" центрального телебачення України - Перший національний канал і УТ-2. Задіяно і ФК „Динамо" (Київ), улюблене дітище Суркіса і Ко, за допомогою якого вирішується важливе завдання згуртування довкола „киян" мільйонів українських любителів футболу і фанатів, а також формування в суспільній свідомості іміджу як „благодійників" українського футболу".

Варто звернути увагу на ту обставину, що згадані засоби масової інформації контролюються бізнес-політичною групою Суркіса-Медведчука через засновані ними ж фірми, організації чи відданих партнерів. Наприклад, газета „Закон и бизнес" заснована Спілкою адвокатів України, президентом якої є В.В.Медведчук, і спільним підприємством „Динамо-Атлантик", серед засновників якого є Г.Суркіс і цей же В.Медведчук. Тому не дивно, що ця газета під час всіх виборчих кампаній стає рупором об'єднаних соціал-демократів. Крім цього, газета виконує дуже важливу рекламну функцію для інших комерційних структур В.Медведчука і Г.Суркіса. Цілі шпальти газети „Закон й бизнес" відводились для реклами концерну „Славутич" (засновники - все ті ж Г.Суркіс і В.Медведчук) і Міжнародної адвокатської компанії „Бі-Ай-Ем" (засновники ті ж самі). У рекламі „Славутича" за 1994 рік переважає торгівля нафтопродуктами, а серед послуг компанії „Бі-Ай-Ем" є досить пікантні:

- „консультації з питань банківської діяльності в головних фінансових центрах світу" - іншими словами, сприяння у відкритті за кордоном валютних рахунків;

- „реєстрація компаній та відкриття банківських рахунків у безмитних зонах у найкоротші строки" - тобто сприяння вітчизняним бізнесменам у реєстрації офшорних фірм, через які впродовж років цілком легальне викачувались з України сотні мільйонів доларів;

- „створення компаній та фірм у США, Ізраїлі, Швейцарії, Люксембурзі та інших країнах світу";

- „сприяння у набутті нерухомості у США та Ізраїлі з повним правовим забезпеченням".

Судячи з реклами, представництва фірми „Бі-Ай-Ем" працювали у Києві, Москві, Лос-Анджелесі, Тель-Авіві і Хайфі.

Звичайно, що не складно зробити аналіз діяльності інших ЗМІ, контрольованих об'єднаними соціал-демократами. Але і так одне є безперечним - всі вони виконують функцію пропаганди в Україні поглядів та інтересів Г.Суркіса і В.Медведчука, а в ході виборчих кампаній відіграють дуже важливу роль у відповідному зомбуванні електорату.

Бізнесово-політична діяльність приносить В.Медведчуку чималі прибутки. Як свідчать подані ним декларації про доходи у 1997 році сума його сукупного доходу становила 1 млн. 880 тисяч 308 гривень, до речі, дохід його друга Г.Суркіса за цей же період був майже ідентичний і становив 1 млн. 895 тисяч 139 гривень. Цей факт може свідчити про те, що прибутки „чудесна сімка", принаймні її лідери, ділять у рівних долях. У 1999 році сукупний дохід В.Медведчука становив уже 5 млн. 893 тисячі 195 гривень. У 1999 р. В.Медведчук придбав цінних паперів на суму 3 млн. 684 тисяч гривень, а на його особистих рахунках у банках знаходилось 3 млн. 806 тисяч гривень. Попереднього року ці суми були втричі-вчетверо менші. Ці цифри взято з декларацій, які офіційно поширювалися серед депутатів, коли В.Медведчук і Г.Суркіс балотувалися на керівні посади у Верховній Раді України. За2000 рік декларації відсутні, однак, судячи із інтерв'ю журналу „Політика і культура" №1 за 2001 рік, за цей час В.Медведчук отримав дохід у сумі 6,5 млн. гривень і при цьому сплатив податків більше, ніж на мільйон гривень.

З офіційно оприлюднених даних про доходи В.Медведчука звертає на себе увагу такий факт: незважаючи на те, що з 1997 року В.Медведчук не має права як народний депутат займатися комерційною діяльністю, його бізнес йде набагато краще, ніж до того, як він у квітні 1997 року вперше був обраний членом українського парламенту, а в 1998 році - заступником Голови Верховної Ради України. Отже, напрошується висновок: звання народного депутата України і посади заступника і першого заступника Голови Верховної Ради України сприяли відчутному поліпшенню бізнес-діяльності і особистого добробуту одного з провідних українських олігархів та допомогли йому подвоїти і потроїти свої офіційно декларовані річні доходи. Для порівняння: сума річної зарплати за 1999 ріку В.Медведчука становила 9 тисяч 903 гривні. При одержаних за цей же час дивідендах і відсотках у сумі 5 млн. 881 тисяча 898 гривень Віктору Володимировичу від Верховної Ради була надана ще й матеріальна допомога у сумі 1 тисяча 393 гривні, що може свідчити: ця особа і копійки на свою користь не пропустить.

Між іншим, Віктор Медведчук неодноразово хвалився, що зарплату У Верховній Раді він не одержує - перераховує її на благодійні цілі. Отже, заступник Голови Верховної Ради України трудиться на цій високій державній посаді на громадських засадах. Пригадуєте? Яку тому анекдоті, коли щойно влаштований на роботу завскладом дивується: „А що - у вас тут ще й зарплату дають?"

З усього вищесказаного добре видно, що В.Медведчук дуже ретельно працює на збільшення своїх прибутків, використовуючи дня цього власну партію і владу. За допомогою партії він займає посади, а за допомогою посад - контролює процес.

Журнал „Что делать?" №2 за 2000 р. подав цікаві порівняння річного доходу В.Медведчука за 1999 рік у сумі 5 млн. 893 тис. гривень і річними бюджетами центральних органів влади України:

Президент України та його апарат - 5,4 млн. грн.

Апарат Кабінету Міністрів України - 5,2 млн. грн.

Верховний Суд України - 2,7 млн. грн.

Конституційний Суд України -1,6 млн. грн.

Рахункова палата України - 1,4 млн. грн.

Бізнесово-політична діяльність В.Медведчука, Г.Суркіса та їх компаньйонів по підприємництву і СДПУ(о) є яскравим прикладом функціонування в Україні бізнесово-політичних груп, які, відстоюючи свої економічні інтереси, не лише здійснють вплив на політику президента, а й самі вирішують кардинальні державні питання, використовуючи при цьому всі наявні у них ресурси: фінанси, політичну партію і парламентську фракцію, засоби масової інформації. Яскравим прикладом цього може служити кампанія з дискредитації своїх політичних опонентів В.Ющенка і Ю.Тимошенко та висловлення недовіри першому українському урядові, який, незважаючи на шалену протидію, таки добився відчутних економічних досягнень. Одним із кандидатів на посаду прем'єра після планованої ще у 2000 році відставки В.Ющенка серйозно розглядався якраз Віктор Володимирович Медведчук. І це робилося з далекосяжним прицілом.

До речі, головним інспіратором відставки уряду В.Ющенка в квітні 2001 року був теж саме В.Медведчук та його компанія. У цьому сумніву не було ні у кого. І всі знали чому: „Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко їм дуже заважали".

--------------------------------------------------------------------------

[1] З передвиборчої програми 1994 року кандидата в народні депутати України по Артемівському виборчому округу №1 М.Києва В.В.Медведчука.

2. Медведчук про Медведчука // Політика і культура. - 2001. - №1. - С.21.

[3] Після виходу знаменитого кучмівського декрету про трасти 17 січня 1996 року Г.Суркіс змінив своє батьківство і став „Михайловичем", що, до речі, викликало різку критику представників єврейської громадськості Києва.

[4] Біржовий комітет Української аграрної біржі тривалий час очолював член „чудесної сімки" - Богдан Володимирович Губський, тепер заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, член фракції СДПУ(о).

[5] „Версия" чомусь не згадала таких видань як „Бизнес", „2000", „Наша газета", „Власть и политика", „День", „Команда", „Український футбол", телеканал ТЕТ, велике видавництво із сучасною поліграфічною базою „Бліц-інформ" та цілий ряд регіональних ЗМІ.